Цього тижня протягом усього дня ми знову й знову будемо нагадувати собі про наше прагнення — створити глибокий і нерозривний зв’язок із Божественним.

Вдень і вночі ми будемо пам’ятати свого Творця.
З любов’ю звертатися до Нього й пам’ятати, що Божественна присутність завжди живе всередині нас. І тоді наші серця наповняться глибоким смиренням, щирою простотою, вдячністю та любов’ю. Якщо між нами й Божественним встановився справжній, нерозривний зв’язок, тоді наша свідомість природним чином наповнюється любов’ю, і ця любов уже не залишається спрямованою лише до Бога. Куди б не впав наш погляд, усе сприймається нами як рідне, а кожне серце — як близьке. Ця любов природно починає виливатися на кожну людину, на все живе, на весь світ. Так відбувається тому, що все визначається станом нашої свідомості. Коли вона наповнена Божественною Любов’ю, ця любов наповнює все навколо.

Коли Бог стане найбільшою Любов’ю нашого серця, тоді й увесь світ стане для нас рідним. Але якщо в нашому серці ще немає глибокого зв’язку з нашим Творцем, ми не зможемо по-справжньому любити цей світ. Адже любов не виникає сама по собі — вона приходить до нас від Всевишнього й наповнює нашу свідомість. Протягом дня ми будемо пам’ятати й намагатися зберігати цей люблячий стан свідомості — коли дивимося на навколишній світ, зустрічаємо людей або розмовляємо з ними. У міру того як наша медитація ставатиме глибшою, поступово змінюватиметься й наша свідомість. І тоді, цілком природно, ми ставатимемо дедалі смиреннішими, добрішими та сповненими любові.